Бондаренко Лідія Михайлівна

 

ІННОВАЦІЙНІ  ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ ПРЕДМЕТІВ

ПРОФЕСІЙНО-ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Бондаренко Лідія Михайлівна

викладач

Регіональний центр професійної освіти ім. О.С. Єгорова

АНОТАЦІЯ

У даній статті розкрито деякі аспекти теми «Інноваційні педагогічні технології навчання та їх впровадження при викладанні предметів професійно-теоретичної підготовки».

Висвітлено бачення проблем на основі впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій та відведене місце аналізу впровадження інноваційних педагогічних технологій у освітній процес.

Ключові слова – інноваційні педагогічні технології, методики.

 

ВСТУП

Якісна підготовка кваліфікованих робітників потребує творчого підходу педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору змісту, форм, методів та засобів навчання, максимального використання досягнень сучасної педагогічної науки, нових педагогічних технологій, які мають бути орієнтованими не лише на передачу готових знань, а й відображати ідеї розуміння та визнання чужої точки зору, повагу до особистості, організації співпраці та самовираження в діяльності, в творчості, тобто на формування комплексу особистісних якостей учнів.

 Розвиток сучасної техніки та виробництва неможливий без висококваліфікованих робітничих кадрів, яких готує професійно-технічна освіта.

 Сучасний етап розвитку закладів професійної освіти пов’язаний з необхідністю розв’язання проблеми підвищення інтелектуального рівня пізнавального і творчого потенціалу учнів. Пошук засобів для розвитку пізнавальних і творчих здібностей, підвищення ефективності навчання є проблемою загальною для багатьох країн. Нині розроблено велику кількість технологій навчання, що спонукає до теоретичного узагальнення, аналізу, класифікації та вибору оптимальних педагогічних технологій. Процес використання традиційних і впровадження нових (інноваційних) технологій навчання протікає стихійно. У процедурі їхнього відбору і реалізації у навчальному процесі мають місце суперечності між: новими цілями освіти і старими способами представлення і засвоєння знань; зростаючими об’ємами інформації, яку необхідно передати учням і обмеженою кількістю навчального часу; гострою необхідністю педагогічних інновацій в навчальному процесі і недостатньою розробленістю методології використання нових педагогічних технологій в освіті. Наявність цих суперечностей обумовлює необхідність вивчення ефективності використання інноваційних методик.

 АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

 Важливо зазначити те, що педагоги фахових дисциплін відчувають потребу у впровадженні таких методик, які б допомогли реалізації особистісного підходу до здобувача освіти. Саме такий підхід є одним із найважливіших принципів організації навчально-виховної роботи. Впровадження інноваційних педагогічних технологій у викладання фахових дисциплін дає змогу докорінно змінити ставлення до об’єкта навчання, перетворивши його на суб’єкт. Здобувач освіти стає співавтором лекції, семінарського заняття тощо. Такий підхід полягає насамперед у підвищенні навчально-виховної ефективності занять, і як наслідок – у значному зростанні рівня реалізації принципів свідомості, активності та якості набутих знань, умінь і навичок. Це сприяє не лише глибшому розумінню навчального матеріалу, а й розвитку мислення та мовлення.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Науково-технічний прогрес, широке запровадження сучасної техніки та новітніх технологій виробництва потребує від професійно-технічної освіти підготовки конкурентноспроможних кваліфікованих робітників; готовності випускника ПТНЗ до постійного професійного саморозвитку та самовдосконалення, формування власної кар’єри, відповідальності за результати своєї професійної діяльності. Саме професійна, докорінно оновлена освіта, здатна створити стабільний запас кваліфікації робітника, що дасть змогу оперативно реагувати на швидкісні зміни технологій виробництва.

 Сучасне життя розвивається швидкими темпами, тому система професійної освіти повинна розвиватися, змінюватися. В Україні формується нова система освіти, яка орієнтована на входження у світовий освітній простір, супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу.  Це зумовлює появу  освітніх інновацій, які покликані суттєво змінити освітній процеc.  Тому педагог, навіть найталановитіший, уже не може бути єдиним джерелом інформації. Традиційне навчання з його авторитаризмом, орієнтацією на середнього учня, перевагою репродуктивної діяльності над пошуковою не відповідає вимогам часу.  Настала необхідність переходу від «передачі знань» до «навчання вчитися», «навчати жити».

 Сучасному учневі не так треба подати тему, як навчити осмислювати її, а він вже потім шукатиме інформацію, яка допоможе реалізувати проблему. Отож, повернути учням інтерес до вивчення спеціальних предметів, зробити навчання цікавим, посилити бажання учитися спонукає до пошуків. Сприяти вирішенню поставлених перед освітою завдань мають інноваційні педагогічні технології навчання. 

Практична значущість дослідження полягає у тому, що його виконання дозволяє підвищити ефективність реалізації педагогом закладів професійної (професійно-технічної) освіти застосуваня інноваційних педагогічних технологій .

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Класифікація та ознаки інноваційних педагогічних технологій

Як правило, всі освітні інновації представлені відповідними ним технологіями. Для навчання професії важливі всі рівні пізнання і всі види методик та технологій. Традиційна система ПТО потребувала від педагога охоплення великого обсягу інформації та орієнтації на достатній рівень досягнень учнів – «знання», «розуміння», «використання». Це підштовхувало педагога на використання в основному моделі пасивного навчання.

У сучасній освітній практиці ситуація кардинально змінилася. Педагог, як «джерело» інформації, не в змозі передати весь обсяг навчального матеріалу навіть з якоїсь вузької галузі знання. Його місія сьогодні – навчити учнів відшукувати інформацію із різних джерел та використовувати її у майбутній професійній діяльності. Учні повинні мати навички думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї і концепції, трактувати і застосовувати їх в конкретних умовах. Саме через це виникла необхідність застосування інноваційних технологій навчання.

Під інноваційною освітньою технологією розуміють сукупність інноваційних форм, методів і засобів навчання, виховання і управління, об’єднаних єдиною метою [2, с.14-16]. Вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи педагога з учнем. Існує декілька класифікацій інноваційних освітніх технологій.

  Технологія ситуаційного навчання (кейс-метод). Під «кейсом» розуміється письмовий опис моделей реальної конкретної ситуації та дидактичний пакет завдань, необхідий учням в процесі розв’язання змодельованої професійної проблеми. Учасники тренінгу за цим методом повинні вивчити певний випадок для того, щоб визначити можливі рішення, вибрати та реалізувати кращі з них. Сутність кейс-методу можуть ілюструвати шість основних ідей [7, с.149-166].

По-перше, мета навчання відрізняється від класичної схеми (навчити, дати єдино правильні, раз і назавжди визначені знання, уміння та навички). Навчальний процес за цією технологією орієнтований на усвідомлення учнями нєдиної, а багатьох істин: учні разом із педагогом розглядають навчальну проблему, яка має декілька варіантів вирішення.

По-друге, на відміну від традиційних освітніх технологій, кейс-методу властивий демократичний характер процеса отримання знань. Учень є рівноправним учасником обговорення проблеми, а педагог – не «істиною в останній інстанції», а організатором, співбесідником. Головним у навчанні є не оволодіння готовими знаннями, а їх здобуття в процесі співтворчості учня і педагога.

По-третє, в процесі застосування кейс-методу учень має нагоду не лише отримувати інформацію про сучасні виробничі технології, прийоми та засоби, а й змогу  їх  застосовувати, оволодіти навичками  роботи за конкретною технологією.

По-четверте, технологія застосування кейс-методу є досить чіткою і простою: за певними правилами і за певних умов моделюється конкретна ситуація із реальної професійної практики та розробляється комплекс знань, умінь і навичок для практичного її вирішення. Модель конкретної ситуації оформляється у вигляді комплекту дидактичного забезпечення обсягом 10-50 сторінок (в залежності від складності ситуації). Учні вивчають цей комплект, залучаючи до нього навчальний матеріал із різних джерел інформації (оглядові лекції, статті, Інтернет-інформацію тощо). Потім зміст «кейсу» детально обговорюється на диспутах чи практичних заняттях, на яких педагог виконує роль керівника процесу співтворчості: формулює навідні запитання, фіксує відповіді, підтримує перебіг дискусії.

По-п’яте, перевагою кейс-методу є не лише отримання знань і формування практичних умінь і навичок, а й розвиток нової системи цінностей учнів, їх професійних позицій, життєвих настанов, своєрідного професійного світосприймання.

По-шосте, кейс-метод дає учням можливість отримувати задоволення від самостійного та активного процесу пізнання нового, адже долається такий дефект традиційного навчання, як сухий, неемоційний виклад педагогом навчального матеріалу. Творча конкуренція, захопленість, позитивні емоції, що закономірно виникають в учнів під час обговорення змісту кейсу, налаштовують їх на позитивне ставлення до навчання.

Результативне впровадження цього досить прогресивного методу навчання можливе за умови, коли результати навчання матимуть для учнів важливе і мотивоване значення: прагнення утвердитися як професіонал, довести своє право і свою здатність на подальшу творчість, новаторство, можливість претендувати на кращі умови праці та її оплати у майбутній професійній діяльності.

  Ігрові технології. Навчальні ігри є синтезом релаксопедагогічних підходів (зняття бар’єрів, психологічної скутості) та імітаційних проблемних ситуацій, зокрема конфліктних, у яких учасники виконують відведені їм професійні або соціальні ролі відповідно до поставленої дидактичної мети. Ігрові технології (імітаційні технології навчання) – технології, що моделюють у навчальному процесі взаємини і умови реального життя або виробництва. Особливості ігрових (імітаційних) технологій [7, с.149-166]:

-  учні – не пасивні об’єкти навчального процесу, а суб’єкти своєї професійної або соціальної діяльності;

-  учні мають змогу бачити перспективи свого професійного і життєвого шляху, свідомо розвивати свої професійні та особистісні здібності;

-  розвиток в учнів ціннісних орієнтацій, взаємин, культури спілкування, культури мислення, методів діяльності (планування, прогноз, аналіз, рефлексія);

-  організація такої діяльності учнівських груп (колективів), у процесі якої відбувається засвоєння професійних знань, набуття практичних умінь і навичок, розвиток кожної особистості і групи в цілому.

Організація ефективного навчання за умов вповадження ігрових (імітаційних) технологій, передбачає дотримання наступних принципів: проблемності, особистісної  взаємодії,  єдності  розвитку  кожного  учня і групи, самонавчання на основі рефлексії. Принцип проблемності означає побудову навчання не на готових рішенях, а групове (колективне) вирішення навчальних проблем. Саме в їх обговоренні, тобто в ситуації колективної діяльності, педагог і учні залучаються до навчальної діяльності, для них вона стає особистісно значущою і розвиваючою.

Проектна технологія. Проектна технологія – система навчання, за якої учні набувають знань і умінь в процесі планування і виконання практичних           завдань-проектів, які поступово ускладнюються. Грунтується на позиціях педагогіки прагматизму («навчання через діяльність»), розглядаючи при цьому діяльність        як різновид творчої роботи, де учень виступає її активним учасником [3, с.1040]. В     основі цієї технології лежить не інформаційний підхід, зорієнтований на       розвиток пам’яті учнів, а діяльнісний, спрямований на формування в учнів комплексу розумових здібностей (розуміння, рефлексії, конструктивної уяви, здатності до цілепокладання), необхідних для дослідницької діяльності, а також конкретних практичних умінь і навичок.

Проект – сукупність певних дій, документів, текстів, призначених для створення реального об’єкта, предмета або теоретичного продукту. Навчальний проект – це спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів, яка має спільну мету, узгоджені методи, способи діяльності і яка спрямована на досягнення спільного конкретного результату із розв’язування деякої проблеми, що є практично значущою для учасників проекту.

В ході реалізації проектної технології вирішуються наступні задачі:

-  учні навчаються самостійно та критично мислити;

-  планувати свою діяльність, заздалегідь прогнозуючи її результати;

-  використовувати різноманітні джерела інформації;

-  аналізувати та порівнювати факти;

-  аргументувати власні судження;

-  приймати рішення, установлювати соціальні контакти, розподіляти обов’язки, взаємодіяти;

-  створювати реальний «кінцевий продукт»;

-  представляти результати своєї діяльності перед аудиторією;

-  оцінювати свою діяльність і діяльність партнерів.

Технологія проблемного навчання. Проблемне навчання базується на створенні мотивації особливого виду – проблемної мотивації, тому потребує  відбору адекватного змісту навчального матеріалу, який повинен бути представлений (сконструйований) як ланцюг проблемних ситуацій. Сутність проблемного навчання полягає у загостренні діалектичного протиріччя між тим,    що знає та вміє людина (учень) і неможливістю прямого застосування цих знань чи вмінь у нестандартних або критичних ситуаціях. Проблемна ситуація відрізняється від звичайної (традиційної навчальної) тим, що традиційна має відоме учням рішення (або варіанти рішень). При вирішенні проблемної ситуації необхідно висунути ряд гіпотез її вирішення і шляхом аналізу кожної обрати оптимальний варіант вирішення. Проблемні ситуації можуть бути різними за характером невідомого, за цікавістю змісту, за рівнем проблемності  тощо (таблиця 6) [10, с.61-65].  

Окрім проблемних ситуацій існує така категорія проблемного навчання, як проблемне питання, особливістю якого є відсутність у учнів можливості дати на нього пряму однозначну відповідь [11, с.49]. Проблемне питання містить сховане протиріччя і дає можливість учням дати нетипову, неоднозначну відповідь, оскільки в їх попередньому досвіді немає готової схеми рішення даної проблеми. Проблемне питання повинне містити пізнавальні утруднення і викликати інтерес учнів. Правильно сформульоване проблемне запитання повинне сприяти появі в учнів додаткових запитань, при цьому мислення учнів являє собою процес суб’єктивного відкриття невідомого: від досягнутого рівня знань до наступного, який приводить до логічного розв’язання ним сформульованої проблеми.

Проблемна дискусія як метод навчання може бути визначена як:

-  обговорення – суперечка, зіткнення різних точок зору, позицій, підходів;

-  полеміка, цілеспрямоване, емоційне, пристрасне відстоювання своєї вже сформованої і незмінної позиції;

-  навчальна діяльність групи учнів, які виконують ролі ведучих та учасників;

-  процес спілкування, взаємодія учасників, спрямована на досягнення навчальних цілей, що має відповідну організацію місця і часу роботи;

-  жвавий навчальний діалог;

-  цілеспрямований і упорядкований обмін ідеями, судженнями, думками заради пошуку істини.

Керування ходом дискусії з боку педагога реалізується не через постійні директивні репліки чи констатацію власної позиції з кожного обговорюванго питання. Основним знаряддям педагога-керівника є проблемні запитання або формулювання проблемних ситуацій. Однією із найскладніших проблем, що постають перед педагогом – це його реакція на помилки учнів. Безумовне правило ведення дискусії – утримуватися від будь-якого (закритого чи відкритого) схвалення чи критики. У той же час педагог не повинен залишати без уваги нелогічність міркувань учнів, явні протиріччя, необгрунтовані вислови. Загальним підсумком дискусії є не лише завершення роздумів над проблемою, а й орієнтиром на подальші роздуми, можливим відправним моментом для переходу до вивчення нової теми.

 Інформаційно-комунікаційні технології. Тенденції зростання потреб у навчанні робітників дають яскраві уявлення про необхідність ефективного вивчення інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на всіх рівнях освіти. Як показує аналіз досвіду освітніх систем багатьох країн з високим рівнем розвинутості економіки, одним із шляхів оновлення змісту освіти й освітніх технологій, узгодження їх із сучасними потребами, інтеграції до світового освітнього простору є орієнтація навчальних програм на компетентісний підхід та створення ефективних механізмів його запровадження.

В цій ситуації ефективне використання ІКТ та їх широке впровадження в систему освіти може відіграти вирішальну роль у підвищенні якості освіти в цілому. Кожний етап навчальної діяльності з використанням ІКТ передбачає такі форми і методи діяльності учнів: самостійна робота за комп’ютером; робота в парах та малих групах; колективне обговорення сучасних проблем, що стосуються впровадження ІКТ у навчальний процес; «мозкова атака», інтернет-семінари, форуми, конференції; постійне використання сучасних носіїв інформації та мережевих ресурсів для представлення матеріалів і результатів при створенні портфоліо навчального проекту; виконання навчальних завдань (пошук інформації, створення таблиць, презентацій тощо); користування електронною поштою; здійснення навігації та пошуку в мережевих системах.

В процесі використання ІКТ застосовується цілий комплекс інших інноваційних технологій навчання, а саме: особистісно-орієнтоване навчання; модульний підхід до організації навчання; конструктивізм; проектна технологія навчання; проблемне навчання; робота в малих групах, парне навчання.

Реалізація ІКТ у навчанні професії відповідає новим парадигмам освіти і допомагає освіті під час складних трансформаційних перетворень. Вона доводить, що «…технологічні досягнення нічого не означають, якщо педагоги не знають, як їх ефективно використовувати. Дива в освіті роблять не комп’ютери, а педагоги» (Крейг Баррет, голова ради директорів корпорації Intel).

ВИСНОВОК

Конкуренція на сучасному ринку праці, вимагає від робітника  не лише глибоких теоретичних знань, практичних вмінь та навичок, а й швидкої модернізації, креативності, постійного оновлення власного досвіду у виробничій сфері. Саме тому педагогам закладів професійної (професійно-технічної) освіти  необхідно постійно опановувати інноваційні педагогічні технології, розвивати власне мислення, удосконалювати вміння та навички, щоб заохочувати до активної виробничої діяльності учнів - не як виконавців поставлених завдань, а як творчих особистостей, здатних до активного пошуку й втілення інноваційних технологій виробництва. Результатом діяльності щодо впровадження інновацій у навчально-виробничу сферу вбачають випуск висококваліфікованих, конкурентоспроможних робітників. Використовуючи інноваційні педагогічні технології навчання педагоги переконалися, що інноваційні освітні технології передбачають не просто отримання знань, а творче відношення до них, сприяють формуванню і вихованню освіченого, творчого, професійно здібного кваліфікованого робітника.

Досліджуючи інноваційні педагогічні технології – новий напрям підвищення ефективності навчально-виховного процесу в ПНЗ можемо зробити наступний висновок, що створення інноваційних педагогічних технологій пов’язане з відмовою від багатьох стереотипів традиційної освіти (із збереженням усього кращого, що напрацювала педагогіка). Впровадження сучасних педагогічних освітніх технологій є одним із найважливіших напрямів досягнення якісно нового рівня освіти.

Сучасний освітній процес немислимий без пошуку нових, більш ефективних педагогічних технологій, покликаних сприяти розвитку творчих здібностей учнів.

Список використаних джерел

1.                     Айситулина К. Тренинг персонала в ресторане. – М.: Издательский дом «Ре- сторанные ведомости». – 2007. – 208 с.

2.                     Даниленко Л. Сучасні підходи до управління навчальними закладами в умо- вах інноваційного розвитку // Післядипломна освіта в Україні. – 2008. – Спецвипуск. – С. 14-16.

3.                     Енциклопедія освіти / АПНУ; гол. ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

4.                      Концепція розвитку ПТО в Україні // Освіта України від 20.07.04. – №55-56. – С. 3-5.

5.                      Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційний аспект. – Київ. – 2005. – 172 с.

6.                     Нікуліна А.С., Шацкая Р.М. Активные формы и методы обучения и их при- менения в учебном процессе / Учебно-метод. пособие. – Донецк: ДИПО ИПР, 2005. – 90 с.

7.                     Покутня О.Н. Сучасні технології навчання. – К.: Освіта, 2005. – С. 149-166.

8.                     Полат Е.С. Метод проектов: история и теория вопроса. – М.: Школьные тех- нологии. – №6, 2006. – С. 43-47.

9.                     Селевко Г.К. Игровые технологии // Школьные технологии. – 2006. – №4. –   С. 23-29.

10.                Селевко Г.К. Проблемное обучение // Школьные технологии. – 2006. – №2. – С. 61-65.

11.                Сілаєва І.Є. Методи професійно-практичної підготовки / Метод. реком. – Донецьк: ДІПО ІПП, 2006. – 49 с.

12.                Скрипник М. Інтерактивне навчання: основні поняття / Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання. – К.: Бібліотека «Шкільного світу», 2005. –            С. 30- 43.

13.                 Шевчук С.С. Інноваційні підходи до навчання професії: Методичний посібник. – Донецьк: ІПО ІПП УМО АПН України. – 2009. – 117 с.