Барабуля Олена Олександрівна

 

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ У ПРОФІЛЬНУ ТА ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ

Барабуля Олена Олександрівна

викладач, Регіональний центр професійної освіти імені О.С. Єгорова

АНОТАЦІЯ

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми впровадження інноваційних технологій навчання у професійно-технічну освіту. Представлено теоретико-методологічне обґрунтування інноваційних технологій навчання, проаналізовано сучасну практику впровадження означених технологій навчання у професійну підготовку кваліфікованих робітників.

 Ключові слова: технології, інновації, інноваційне навчання

ВСТУП

Сучасний розвиток професійної освіти в нашій країні характеризується активним запровадженням інноваційних технологій навчання, зокрема особистісно-зорієнтованих, що потребує відповідного наукового обґрунтування. Якісна підготовка кваліфікованих робітників потребує творчого підходу викладачів та майстрів виробничого навчання професійно-технічних навчальних закладів до вибору змісту, форм, методів та засобів навчання, максимального використання досягнень сучасної педагогічної науки, нових педагогічних і виробничих технологій, які мають бути орієнтованими не лише на передачу готових знань, а й відображати ідеї розуміння та визнання іншої точки зору, повагу до особистості, організації співпраці та самовираження в діяльності, в творчості, тобто на формування комплексу особистісних якостей учнів.

Однією з основних умов реалізації цих стратегічних завдань є підготовка кваліфікованих фахівців для різних галузей економіки, здатних мислити та діяти інноваційно, використовувати сучасні виробничі технології. Для цього й сама освіта має стати інноваційною.

Тому метою статті є дослідження та виявлення найефективніших технологій навчання для формування особистості висококваліфікованого випускника.

 Для забезпечення розвитку інноваційних властивостей майбутніх кваліфікованих робітників у професійній освіті необхідно запроваджувати інноваційні педагогічні та виробничі технології.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Сучасний ринок праці вимагає максимальної готовності випускників професійно- технічних навчальних закладів до повноцінної професійної діяльності на конкретному виробництві. Недостатній рівень готовності випускників професійно-технічних навчальних закладів до успішної адаптації в умовах ринкових відносин вступає в суперечність з потребами сучасного суспільства. Компромісним рішенням у цьому випадку є розробка нових підходів до підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, що забезпечують випускникам професійно-технічних навчальних закладів формування високої професійної мобільності, конкурентоспроможності, soft skills, самоактуалізації й самореалізації на ринку праці. Тому професійна освіта ХХІ століття у професійно-технічному навчальному закладі – це, насамперед, інноваційні освітні технології у поєднанні співпраці з підприємствами замовниками кадрів, новаторська організація навчально-виробничого процесу та активна співпраця його учасників – педагогічних працівників, учнів та батьків.

У дослідження проблеми технологічності навчання вагомий внесок внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені, як А. Алексюк, В. Беспалько , Дж. Брунер, С. Гончаренко, А. Нісімчук, О. Падалка, О. Пєхота, В. Сластенін, Г. Селевко, А. Хуторський та ін. Істотною особливістю сучасних інноваційних процесів у професійній освіті є їх технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень [4, с. 56].

Термін технологія використовується в освітній галузі в різних словосполученнях: «педагогічна технологія», «освітня технологія», «технологія навчання», що мають різне смислове значення. Ключовим словом для цих термінів є «технологія». У Великому тлумачному словнику сучасної української мови технологія трактується як сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чогонебудь або як сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, проведення різних виробничих операцій [1, с. 1245].

Ідея технологізації навчального процесу належить Яну Амосу Коменському. На думку видатного педагога школа мала бути «дидактичною майстернею», «живою друкарнею», що «друкує» людей. За правильного користування цією «машиною» маємо гарантовано отримати очікуваний результат [5, с. 16]. В педагогічній літературі поняття «Технологія навчання» і «Педагогічна технологія» одними авторами ототожнюються, а інші вживають термін «Технологія навчання» стосовно навчального процесу, а термін «Педагогічна технологія» - щодо виховного процесу.

Нині розроблено велику кількість технологій навчання, що спонукає до теоретичного узагальнення, аналізу, класифікації та вибору оптимальних. Процес використання традиційних і впровадження нових (інноваційних) технологій навчання протікає стихійно. У процедурі їхнього відбору і реалізації у навчальному процесі мають місце суперечності між: новими цілями освіти і старими способами представлення і засвоєння знань; зростаючими об’ємами інформації, яку необхідно передати учням і обмеженою кількістю навчального часу; гострою необхідністю педагогічних інновацій в навчальному процесі і недостатньою розробленістю методології використання нових педагогічних технологій в освіті. Наявність цих суперечностей обумовлює необхідність вивчення ефективності використання інноваційних методик.

Донедавна терміни «інновація», «інноваційний процес» у вітчизняній педагогічній літературі майже не вживалися. Зараз ситуація змінилася. І хоча трактування цих термінів у різних авторів має суттєві відмінності, у практиці вони використовуються досить широко, що свідчить про становлення нового напряму у педагогічній науці і практиці – педагогічної інноватики. Якщо новація – це потенційно можлива зміна, то інновація – це зміна реалізована, така, яка з можливості стала реальністю. Новація більшістю дослідників розглядається як зміна, що здійснюється цілеспрямовано і має прогресивну спрямованість на підвищення ефективності освіти. Часто новації пов’язуються з модернізацією. Деякі автори визначають педагогічні інновації як специфічну форму передового досвіду, що має радикальний характер, містить нові рішення актуальної проблеми, дає якісно нові результати, що поширюються на інші компоненти освітньої системи.

Інноваційна діяльність педагога освітнього закладу, пов'язана з проектуванням і реалізацією інноваційних технологій. Вона буде ефективною за умови наявності у нього системи прогностичних, проектувальних, конструктивних, організаційних, комунікативних, рефлексивних, аналітичних та інших умінь. Зважаючи на те, що до інноваційної технології входить система умінь, що забезпечує проектування і реалізацію навчально-виховного процесу, педагогічний працівник має оволодіти вміннями організації кожного етапу професійно-педагогічної діяльності на основі врахування низки чинників: пріоритетності цілей професійної освіти, специфіки змісту навчання, вікового і освітнього рівня учнів, фізичного стану, рівня навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Сьогодні більшість навчальних закладів системи професійно-технічної освіти в той чи іншій мірі працюють у інноваційному режимі.

Найважливіша риса сучасного навчання – його спрямованість на те, щоб навчити учнів не лише пристосовуватися, а й активно діяти в ситуаціях, які зазнали соціальних змін.

Найбільш популярними у педагогів є такі педагогічні технології:

1. Інформаційно-розвивальні, які передбачають виклад педагогом теоретичних відомостей під час проведення уроку; організацію самостійної роботи учнів з вивчення нових знань з теоретичних джерел, інструкцій, комп'ютерних засобів навчання.

2. Діяльнісні, спрямовані на підготовку робітника, здатного кваліфіковано розв'язувати виробничі завдання. Ці технології передбачають проведення аналізу виробничих ситуацій, розв'язання ситуативних виробничих завдань, ділові ігри, моделювання професійної діяльності в навчальному процесі, організацію професійно спрямованої дослідницько-пошукової роботи тощо.

3. Розвивальні, спрямовані на професійний розвиток майбутнього фахівця, здатного творчо працювати, самостійно визначати способи і засоби вирішення проблемних виробничих ситуацій тощо. До цих технологій входять - проблемне навчання, проблемні лекції, семінари, навчальні дискусії, лабораторно-практичні роботи з елементами дослідництва, діяльності, ігри.

4. Особистісно-орієнтовані, метою яких є формування активної, творчої особистості майбутнього фахівця, здатного самостійно будувати і коригувати свою навчально-пізнавальну діяльність. До цих технологій входить аудиторна (незначна) і позааудиторна самостійна діяльність учнів, робота за індивідуальним планом, дослідницька робота, метод проектів тощо.

Зауважимо, що будь-яка науково обґрунтована технологія має певні характерні риси, зокрема [5, c. 10]:

-                      розподіл процесу на взаємопов’язані етапи;

-                     координоване й поетапне виконання дій, спрямованих на досягнення поставленої мети та отримання відповідних результатів;

-                     однозначність виконання включених у технологію процедур і операцій, що є вирішальною умовою для досягнення результатів;

-                     повторюваність та відтворюваність процесу отримання продукту. Саме зазначені особливості технології і спричинили виникнення ідеї уподібнити навчання до виробничо-технологічного процесу.

Педагогічна технологія має бути створена і на ідеях відтворюваності: кожен викладач повинен мати можливість її ефективно застосувати.

Зважаючи на це, зробимо висновок, що істотною ознакою педагогічної технології є конкретно виписані чіткі процедурні характеристики, застосування яких гарантує досягнення результатів.

У педагогічній літературі досить всебічно розглядається вітчизняний і зарубіжний досвід застосування педагогічних технологій різних видів: інтерактивних, проектних, нових інформаційних, «створення ситуацій», формування творчої особистості, колективного творчого виховання, саморозвитку, групової навчальної діяльності, розвивального навчання тощо. Дедалі помітніше на перший план виходять технології навчання, створені на засадах реалізації особистісного підходу до учня чи студента, на основі гуманістичних засад організації навчально-виховної роботи (І. Бех, В. Євдокимов, А. Кіктенко, О. Любарська, О. Падалка, О. Пєхота, І. Прокопенко, В. Рибалка, Г. Селевко, С. Сисоєва, В. Сєриков, І. Якиманська та ін.). Натомість сучасна система підготовки фахівців у ПТНЗ недостатньо “технологічна”, не приносить бажаних результатів щодо систематичного залучення учнів до оволодіння майбутньою професійною діяльністю. Часто той чи інший метод навчання педагогічні працівники несправедливо називають «технологією», або навпаки, застосовуючи певну педагогічну технологію, не дотримуються вимог до її реалізації і, відповідно, не досягають гарантованих результатів. Слушно, на нашу думку, Г. Романова стверджує, що сучасну технологію характеризують такі позиції [5, с. 147]: технологія розробляється під конкретний педагогічний задум, її основу становить певна методологічна, філософська позиція автора; технологічна послідовність дій, операцій, комунікацій вибудовується відповідно до цільових установок, що мають форму конкретного очікуваного результату; функціонування технології передбачає взаємопов’язану діяльність викладача і тих, хто навчається, на договірних засадах із врахуванням принципів індивідуалізації та диференціації, оптимальну реалізацію людських і технічних можливостей, застосування діалогу, спілкування; поетапне планування й послідовне втілення елементів технології мають, з одного боку, відтворюватися будь-яким викладачем, а з іншого – гарантувати досягнення запланованих результатів усіма студентами; органічною частиною технології є діагностичні процедури, що містять критерії, показники й інструментарій вимірювання результатів діяльності. Будь-яка технологія навчання має задовольняти деяким основним методологічним вимогам або критеріям технологічності. Зокрема, у нашому дослідженні ми орієнтуємося на такі вимоги [3, с. 13]:

-                     концептуальність (кожна педагогічна технологія повинна спиратися на певну наукову концепцію, що передбачає філософське, психологічне, дидактичне, соціально-педагогічне обґрунтування досягнення цілей навчання);

-                      системність (для технології притаманні такі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок усіх його елементів, цілісність);

-                     керованість, що передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами й методами з метою коригування результатів. ефективність (педагогічна технологія має бути ефективною за результатом і оптимальною за витратами, гарантувати досягнення очікуваного результату навчання);

-                     відтворюваність: мається на увазі можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології іншими викладачами;

-                     динамічність (можливість розвитку або перетворення педагогічної технології в умовах мінливої парадигми освіти).

 На думку Г. Романової [5, с. 143], важливим критерієм технологічності є коригованість, що передбачає не лише виправлення помилок, а й творчий пошук оптимальних шляхів розв’язання поставлених завдань та підготовку до подальшого застосування технології.

На сьогоднішній день особливо важливим і доцільним видається дослідження питань диференціації й індивідуалізації навчання тих, хто здобуває майбутню професію. Варто відмітити, що навчальні завдання, які сьогодні повсякчас застосовуються для самостійної роботи учнів, часто складаються інтуїтивно, без чіткого аналізу тих дій, якими має володіти фахівець за результатами навчання. Натомість про рівень складності навчального завдання (і про особистісно орієнтований підхід до підготовки майбутніх кваліфікованих робітників взагалі) більше говорять, ніж його визначають на практиці: конкретних, практично заземлених методик, що дозволяють оцінити трудність його виконання учнем, вкрай мало. Відмітимо, що технологія оцінювання складності навчального завдання дозволить педагогу: розробляти систему навчальних завдань учням чи студентам за відповідним правилом дидактики «від простого до складного»; шляхом цілеспрямованого підбору завдань з певним ступенем складності розвивати навчально-пізнавальну діяльність учнів від репродуктивних, виконавчих рівнів до продуктивних, творчих; однозначно інтерпретувати результати контролю знань і вмінь та ефективно управляти навчальним процесом; об’єктивно оцінювати навчальні досягнення учнів засобами різнорівневих тестових завдань.

ВИСНОВОК

Отже, принципи педагогічної технології утворюють певну систему, де поряд з наголошеними приписами реалізуються загальноприйняті – єдності навчання і виховання; системності і послідовності; свідомості, активності та самостійності; полікуртурності; наочності; доступності; ґрунтовності; емоційності тощо. Орієнтування педагогічної технології на їх системну реалізацію забезпечує гуманістичну спрямованість навчання, досягнення навчальних, виховних і розвивальних цілей та завдань ідей компетентнісної концепції.

Аналіз наведених методів проблемно-розвивального навчання свідчить, що вони відрізняються один від одного як за характером навчально-пізнавальної діяльності, яку здійснює учень, так і за характером діяльності викладача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                 Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / Уклад. і головн. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

2.                Дичківська М. І. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

3.                Ільїн В. В. Методика тестового контролю успішності навчання студентів : монографія / В. В. Ільїн, П. Г. Лузан, Я. М. Рудик. – К. : НАКККіМ, 2010. – 224 с

4.                Нісімчук А.С. Сучасні педагогічні технології [Текст] / Нісімчук А.С., Падалка О.С., О.Т. Шпак. – К.: Просвіта, 2000. – 368 с.

5.                Теорія і практика впровадження інноваційних технологій навчання в професійну підготовку кваліфікованих робітників: монографія [Текст] / П.Г. Лузан, В.М. Манько, Л.В. Нестерова, Г.М. Романова; за заг. ред. Г.М. Романової. – К. : ТОВ «НВП Поліграфсервіс», 2014. – 216 с.